Інформація про приведення у відповідність експозицій музеїв

 
 
 
    Для України взагалі село наше – просто цяточка на мапі. А для нас це Батьківщина. Тут б’ється наше серце, і звучить наша пісня, тут церковний дзвін уже більш ніж 250 років скликає всіх на молитву, тут жили наша прадіди і зростатимуть наші правнуки. Створюючи шкільний музей, ми прагнули дати кожному можливість доторкнутися розумом , думкою і серцем до безцінних скарбів минувшини. А ще знайти загублене, згадати забуте, відтворити втрачене і передати в дар наступним поколінням.
   У 1965 році біля с. Івання І. Свєшніковим було розкопано курганний могильник комарівської культури. Три кургани зруйновано, а в четвертому виявлено рештки вогнища, на якому лежали два кістяки молодих жінок та рештки трупоспалення третьої жінки. На руках і ногах покійниць виявлено бронзові браслети, на грудях – велика шпилька. У 1969 році Ігор Кирилович розкопав та дослідив гробницю культури кулястих амфор поблизу с. Івання. У гробниці, спорудженій з пласких кам’яних плит, виявлено трупопокладення двох людей чоловічої статі. В цьому ж похованні знайдено бурштиновий диск-амулет з сонячним хрестоподібним знаком на одному боці та трьома графічними зображеннями людських фігурок з луком і стрілами на іншому.
   Іван. Саме з цим поширеним у різних країнах іменем пов'язана назва нашого села. За розповідями старожилів, першим поселенцем був Іван, а ім'я Іван означає «дарунок». Якщо ж повернутися до давніх часів, то це легко можна пояснити. Справжнім дарунком була чудова місцевість, на якій з’явилось село. Писемна згадка про Іваннє відноситься до 1386 року, коли польський король Ягайло і великий литовський князь Вітовт надають князю руському Ф.Острозькому замок Острог і «имения к нему принадлежащие», серед яких було і село Іваннє, яке тоді носило назву «Иванин» ( грамота 4 листопада). З прадавніх часів кожен куток села мав свою назву.
  Історія побудови церкви сягає 1759 р. . В селі була ціла династія священиків Жижкевичів, які 150р. несли свій Хрест. Та під час війни 1941-1945рр. їх сім'я була в селі по -звірячому закатована. Більше 250 р. церква не закривалася і була постійно діючою, та вела людей до спасіння.
  19 вересня 1891 р. у нашому селі вперше відкрито церковно-приходску школу. 1937 р. – на кошти сільської громади побудована нова школа на нейтральній території. 1921 р. – в селі відкрито 7-класну польську школу. 1 вересня 1985 р. – завдяки старанням тодішнього голови колгоспу імені Котовського Долишнього Володимира Дмитровича і директора школи Зембаля Ярослава Олександровича збудовано і відкрито нову школу в центрі села.
  Під час Першої світової війни односельчани служили по різні сторони барикад: у війську Петлюри, Будьоного, Польської армії. Слайд 19 Ми гордимось батьком і сином Ремезами. Батько - повний Георгіївський кавалер Першої світової війни, син – пройшов фронтовими дорогами Великої Вітчизняної від першого до останнього дня.. Нагороджений багатьма орденами та медалями.
  Древні говорили: «Якщо не забувати війну, з’являється ненависть, а якщо війну забути, починається нова». Тож, заради майбутнього, ми зобов’язані зазирати у минуле афганської війни. 3340 днів та ночей наші земляки долали спекотні кілометри чужої землі, падали на гостре каміння. Падали та знову піднімались з вогнем у грудях, щоб іти на допомогу бойовим побратимам. Серед таких і наші односельчани.   В урочищі Підзагір’я, стоїть витесаний з вапняку великий хрест. Час, дощ, вітри не пощадили його. Найстаріші люди в селі кажуть, що діди і прадіди пам'ятали його таким, який він є і зараз. Існує три версії появи хреста.
  На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 79 жителі нашої сільської ради. Їх імена висічені на плиті біля підніжжя обеліска, який вдячні односельчани спорудили у кінці 60-их років.
  Побут наших предків тісно пов'язаний з річкою Іквою. Колись вона була повноводною, по ній сплавляли ліс. Річка називалась «Дирекція Водна». Громада мала свій перевіз і свою пожежну команду, яка існувала до 1944 року.
  Після війни село відбудовувалося:з’явилися перші сільськогосподарські машини.
  Живе людина не єдиним хлібом. Вона потребує і пісні, і краси, і рідного слова. І народжується вона не тільки для того, щоб поле орати, але й для того, щоб творити. Цьому сприяли гуртки «Просвіти», один з яких діяв у нашому селі. Культурним продовженням просвітянських традицій стало створення хору в нашому селі. У 1987 році хоровому колективу села Іваннє присвоєно звання Народного.
 Гордістю нашого села були духовий оркестр, вокально-інструментальний ансамбль, танцювальний колектив. Культурні традиції гідно продовжуються і сьогодні в сільському Будинку культури та школі.        В селі є чимало людей, котрі вийшли зі стін школи і знанні не тільки у нас в селі, а й за межами району та області. Чільне місце в експозиції займають: Сергій Рачинець. Автор більше 40 книг, понад 200 його віршів стали піснями.
 Білий Василь в 1990 р. був обраний народним депутатом до Верховної Ради Української РСР. Долишній Володимир, голова колгоспу ім.. Котовськго. Саме В.Д.Долишньому і Я.О.Зембалю завдячують нинішнє і майбутні покоління іванців за нове приміщення школи. В основу створення музею лягло величезне бажання нашого педагогічного колективу донести до молоді історію села, бажання вивчати її. Адже кожен експонат, кожна експозиція є тим живим ланцюжком, що об’єднує минулі, теперішні і майбутні покоління. Дякую за увагу.